Я пам'ятаю його з середини 2016-го. Він жив тоді на штабі батальйону у Красногорівці. І був, здавалося, найменш активним з усього мільйона собак, які бігали навколо. Цуцик-підліток не дуже підпускав до себе. Зі своєю хріновою пам'яттю на імена, позивні, клички тварин, його запам'ятала одразу - Джек. Він був батальйонний, не такий, як більшість з тих, що прибилися.
Його врятували. Знайшли малого і голодного, прив'язаного на ланцюг десь чи між гаражами, чи між якимось ангарами цегляного заводу. Може, місцеві залишили, може попередні бійці. Але так би він там і лишився, на тому ланцюгу, якби не знайшли. Джек не веселий пес. Навіть, коли був малим, не лащився і не бавився - сидів у тіньку, часом дозволяв погладити морду.
Коли батальйон вийшов на ротацію, його і ще кількох псів забрали з собою. Він десь там губився дорогою, знаходився, жив у наметах, хворів, його рятували, з нього витягали кліщів і одного разу, не знаю чому, всі вуха в нього були в зеленці, а очі сльозилися. Я тріпала нерви, щоб пса полікували, мені пояснювали, що ним займаються.
Ну, і коли батальйон повернувся на війну знову, приїхав й Джек. Я його впізнала, хоча він значно виріс. А він мене не впізнав. Гаркнув під час першої нашої зустрічі так, що комбат його насварив і прогнав. Хлопці говорили, що це не той Джек з Красногорівки, що той десь загубився при переїзді, а цього так назвали, щоб не заморочуватись. Комбат доводив, що пес той самий. Я триста разів у всіх перепитувала і врешті заспокоїлась - Джек той самий.
Він так і залишився сумним. Може прийти і мовчки лягти до ніг. Боїться котів. Такий величезний пес, а ті малі гадьониші його ганяють по дахам погребів, як малолєтку. На Новий рік Джек розпоясався: видно, хтось йому сказав, що це буде рік Собаки. Спочатку він підлазив під столом і клав на коліна морду з сумними очима, випрошуючи ковбаску. Всі ж щедрі і добрі, і він зловив фішку. Коли його ігнорували, починав лапою бити по ногам і вимагати смакоти. В рік жовтої Собаки рудого Джека піддобрили вже як могли.
Історіями про собак не надто випросиш гроші на допомогу армії, я розумію. Але між рядками тут посилання у тому, що Джек живе з військовими, які живуть на війні. І навіть, коли кілька днів там тиша, на постах розслаблятися немає коли.
Дар'я Бура (Daria Bura)
Фото: Lena Baran
Фонд "Повернись живим"
